Директор Ліцею №1
Галагуза Олександр Володимирович

.вчитель географії, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист,

нагороджений нагрудними знаками “Відмінник осіти України”,

“Василь Сухомлинський”,

переможець конкурсу “Світоч Придніпров’я” у номінації “Кращий діяч освіти міста”,

лауреат обласної педагогічної премії,

нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України,

Заслужений працівник освіти України

 

Людина з великим люблячим серцем – у цьому визначенні немає жодної патетики і перебільшення.

У нього вистачає любові, тепла, добрих слів утіхи й розради для кожної дитини.


Недаремно учні та їх батьки між собою називають директора рідною людиною,


бо впевнені на сто відсотків, що Олександр Володимирович завжди
вислухає,
 
зрозуміє, порадить.


Школа для нього – поле для невтомної праці.


А сам директор – сівач, котрий засіває ниву добірним зерном правди, добра, людяності.

                                      Школа, яку ми задумали

 

Життя – це постійна напружена діяльність,

а в сучасному суспільстві це й ще постійне учіння,

немає учіння – немає життя

 

Освіта завжди була важливою сферою суспільного життя. Саме через неї кожне суспільство прагне передати нащадкам знання та досвід попередніх поколінь і сформувати в особистості такі риси, які вважає необхідними. Цю мету суспільство реалізує в основному в навчальних закладах. Саме в них під керівництвом учителів відбувається навчально-виховний процес, від результату якого й залежить виконання суспільного замовлення. Напевне, ще з часів «Великої дидактики» Яна Амоса Коменського вчителі прагнули знайти ідеальну модель побудови та проведення навчально-виховного процесу, адже цього вимагає сучасне життя.

Сьогодні ми все частіше визначаємо, що навчальний процес не є процесом підготовки школяра до життя, він не є «додатком» до нього — теорія освітнього процесу повинна відбивати теорію життя, тільки за таких умов освіта стає якісною.

Значимість освіти та її роль у суспільстві вважається ключовою тенденцією розвитку сучасного суспільства. У багатьох країнах світу давно розуміють, що майбутнє за тією цивілізацією, яка максимально забезпечить розвиток інтелектуального та творчого потенціалу своїх громадян. А це можливо при належному ставленні держави та суспільства до освіти.

У сучасному світі освіта є соціальною і духовною опорою життєдіяльності людей. Вона виступає важливим фактором створення в Україні високоефективної економіки на принципово новій технологічній основі, ключовим засобом формування громадянського суспільства, формування і виховання високоморальної, інтелектуально та фізично розвинутої особи. Основний вектор даного розвитку пов’язаний із забезпеченням доступності освіти, підвищенням її якості та ролі у вихованні молодого покоління. Це зумовлює необхідність упровадження в освітню практику новітніх технологій, які базуються на модернізованій та трансформованій дидактичній системі. Виходячи з нових реалій і потреб суспільства, ми повинні зрозуміти, що особливістю сучасності є людина, яка, щоб реалізуватися в суспільстві, повинна вчитися практично все своє життя, активно діяти і природно сприймати зміни. Узгодженість освітнього процесу, освітніх показників, які визначають його якість відповідно до вимог суспільства, — це умова, без якої якісна освіта залишається лише на рівні дискусій про неї.

 

Школа – не підготовка до життя,

 а саме життя

 

Хотілося б, щоб усі об’єдналися навколо ланки «освіта», аби розірвати ланцюг негараздів. Глобальна мета на цьому шляху — виховання. У всі віки виховання духовно багатої людини було завжди пріоритетним напрямом і таким залишається, бо, як свідчить історія, саме залежно від стану людської духовності процвітали й занепадали народності, держави та імперії.

Питання про духовне життя основне не тільки для науки, релігії, суспільства, а й для кожної людини, оскільки
врешті-решт стан духу визначає характер і суть людської діяльності. Дійсно, висока духовність несе в собі здорове в усіх відношеннях життя, здорову діяльність, тобто є джерелом добробуту, до якого природно прагне кожна людина і кожне суспільство. Навпаки, спотворення духу так само невідворотно призводить до руйнування життя на всіх його рівнях — особистому, сімейному, громадському.

Основним завданням для всього суспільства є формування патріотизму. Однак при цьому не слід забувати про виховання толерантності, щирості й відповідальності.

Патріотизм — це відчуття того, що в нашій країні (школі, вулиці, класі) усе нас стосується і від нас усе залежить. Не біда, якщо хтось за певних обставин не знатиме формул. У нього буде ціле життя, щоб їх вивчити. Але кожен учень, закінчуючи школу, має усвідомлювати, що від того, як він робить свою справу (керує авто, пече хліб, видає довідки, читає лекції, лікує людей чи звертається до дитини в тролейбусі), залежить, чого буде більше в нашому суспільстві — добра чи зла, приязні чи недовіри, перемог чи провалів, — і навіть в глобальних масштабах місце держави у світових політичних та економічних процесах.

Ми розумом і серцем збагнули: час відмовитися від старої школи і від усього, з чим вона пов’язана, відмовитися від думки, що в умовах несвободи, нелюбові й неправди можна виховати щасливу людину, що в умовах повсякчасного пригнічення бажань і волі дітей можна успішно ростити і розвивати особистість. Потрібна інша школа — з новою філософією освіти, новою педагогікою, новим змістом, новими стосунками, новим учителем, школа олюднена, яка не призводить до руйнації особистості. Для створення такої школи потрібні свобода, любов, правда.   

 

 

Воістину людина починається з любові.

Є любов – є людина, є життя.

Любов – запорука від деградації людства 

 

Шлях філософії свободи і нової школи — керуватися не заборонами, а природними бажання вихованців, довіривши в первинність їхніх прагнень, робити добро і формувати ці прагнення в добро. Рішуче заперечуючи філософію заборони, відмовляємося від влади над дитиною і вибирає шлях школи — вільна особистість у вільній школі, вільна до такої міри, що може все робити совісті.

Шлях до нової школи лежить також через любов. Нам треба дуже серйозно вчитися любити дитину та життя і вчити цього наших дітей, учити їх жити без насильства і страху, будувати стосунки за законами гуманізму, дбайливого ставлення людини і людського життя як найвищої цінності.

Потрібно довести до свідомості юних любов акумулятор життя, як найбільший зміст буття, духовний творчий початок. Ми маємо усвідомити і допомогти зрозуміти дітям, що без любові до людини і до життя не буде ані здорових стосунків, ані здорового суспільства, ані суспільного прогресу, ані моральної орієнтації в пізнанні добра і зла. Тільки любов допоможе людині, тільки сповідуючи людяність, ми зможемо об’єднатися для відродження Батьківщини. Любляча людина — це сильна людина. Люблячий — означає «непереможний».

І школа починається з любові. Досвід шкіл Толстого, Сухомлинського, Монтессорі це підтверджує. По суті, справжня педагогіка — це і є наука про любов.

Шлях до нової школи лежить також через утвер­дження правди — у змісті освіти, особливо історії і літератури, у стосунках між учителем і учнями, між батьками і дітьми, у всіх проявах шкільного життя. Якщо в школі пануватиме правда, то це означатиме, що ми позбулися фальші, показухи, подвійної моралі, розбіжності між словом і справою. Питання правди — це питання морального вибору між правдою і кривдою, добром і злом, честю і безчестям. Нова школа — школа правди, честі і совісті.

Отже,  у свободі, любові й правді полягає не лише нова філософія освіти — у цьому головний зміст і найвища мета нової школи, її ідеал.

 

Якщо ми навчимо дитину любити,

ми навчимо її всьому

                                                Ш. Азаров

Суть школи майбутнього — навчити дитину вчитися. 

Адже основне в освітньому процесі (це давно визнана світова педагогіка) — самоосвіта. Учитель повинен не просто начитати учневі інформацію з того чи іншого предмета, а насамперед допомогти її опанувати, зрозуміти і перейти до іншої теми. Абсолютно логічна постановка питання, адже ніколи ніде не буває, щоб усі діти в класі однаково сприйняли почуте на уроці чи прочитане в підручнику. Комусь треба для того більше часу, комусь — менше, а іншому — ще й повторити неодноразово. Це природно, бо всі діти різні. Наша ж загальноприйнята в державі система навчання сприймає їх усіх однаковими. Хто не встигає за її вимогами, той вже аутсайдер. Щоб цього не було, потрібно дати дитині можливість самій визначити навчальний режим і навчити її ефективно працювати.